вірші

Не суди мене, не суди...
Я так хочу ції біди,
Що аж страшно. Тремтить рука
Під улюблений мій вокал.
Попросити б: не бережи.
Все, що думаєш, все скажи.
Все вже втрачено, все мине,
Через те не жалій мене.
Чудотворцю моїх страждань,
Ненавмисне мене порань.
А нестерпний солодкий біль,
Він в мені живе, не в тобі.
Вже змаліли усі слова,
Вже я чую, що я жива,
Що звільнилася знов для мук,
Не ховаю тремтіння рук.
Це на мить лише – ти і я.
Десь вже плаче любов моя.
А сльоза її – блиск свічі
Уночі життя, уночі...