вірші

Не спиться. Ніч і дощ. Вікно і силует.
Вірніш, не силует, а вогник сигарети.
То гасне, то горить. А під дощем там хто?
То музика звучить печального кларнета.

Опівдні завтра місяць затемнить сонце. Ні,
Вже пізня ніч, а отже, це збудеться сьогодні.
Що збудеться сьогодні? Що випаде мені?
Затемнення – це вже... Але шляхи господні...

Але і в цьому вірші з’являєтеся Ви.
Так, ніби Ви – це доля, яку не обминути.
Так, ніби Ви – це квітень. І паростки трави.
Так, ніби Ви – майбутнє, в яке не зазирнути.

Так, ніби Ви – це дощ. І силует. І ніч.
Так, ніби Ви – безсоння, яке не подолати.
Так, ніби я сьогодні із Вами віч-на-віч
Зустрінуся. Опівдні. Це можна угадати.

Затемнення. І день цей буде не з легких.
А ще в очах у Ваших, не знаю, що я стріну.
Одна реальність – ніч. І дощ іде таки.
...Я Вам заплачу вслід. Я не стріляю в спину.