вірші

Нарешті, дощ. Звичайно ж, дощ! Бо Трійця.
Природа не обдурить тут мене.
Хотіла б я на неї подивиться,
Коли на Трійцю дощ мене мине.
Він хоч зачепить і полине далі,
Але ж торкнеться моїх вуст і вій.
І я танцюю, скинувши сандалі,
Свій танець щастя! Танець моїх мрій!
Забувши вся й усіх, і все і навіть,
Забувши Вас, – Ви схожий на грозу, -
З дощем танцюю так, що серце давить, -
Ах, серце, – відгукнися на красу.
Тримайся, серце, – ти ж напевне знаєш,
Що дощ – моя любов. Уся й давно.
А ти ж давно в любов мене гукаєш,
П’янку, немов столітнєє вино.
Цей дощ короткочасний. Як і щастя.
Так, як любов. І так, як висота.
Але тепер вже все у мене вдасться.
Я, мов земля, з якої все зроста.
Дощу спасибі. І спасибі Богу.
Приймаю дощ в дарунок і сміюсь –
Започатковую нову свою дорогу,
І вже на ній нічого не боюсь.
Я все зумію. Я усе здолаю.
Мені усе на світі до снаги.
Пірнаю в дощ і з нього виринаю –
Окрім дощу, нікого навкруги!