вірші

На всіх перехрестях,
На протягах долі і часу
Душа защемить
І озветься до тебе: прости!
За те, що на мить
Я сприймала своє, наче наше,
За те, що так боляче
Дощ нагадав мені ти.

За те, що на мить
Зупинилась відома дорога.
За те, що щаслива
Хоч мить, але справді була.
За те, що я сяяла,
Ніби те сяйво – від Бога.
За те, що хоч мить,
Я по-справжньому в світі жила.