вірші

Мені без тебе нічим дихать...
Злітають в простори міста.
І олівець відклавши тихо,
Я намагаюся листать
Щоденник пам'яті забутий,
Зривать листки календаря –
То всепрощенства, то спокути –
Мов листя осені, горять...
Вернулись ті, кого любила.
Забулись ті, кого люблю.
І сіра тиша знов закрила
В душі пробуджену зорю.
Прости мені...Кому й за віщо?
Вже не згадаю, та – прости...
І сни страшні, байдужі, віщі –
І нісенітні – відпусти...
І очі – голубі і карі –
Нехай не дивляться з небес
Ні як прощення, ні як кара.
Ні запереченням тебе...