вірші

Куди подівся давній твій портрет?
Картон, олія, автор невідомий...
Написаний колись не для монет,
А для душі, для затишку у домі,
Вірніш, щоб мати дому відчуття,
Щоб мати змогу ще тебе любити...
Колись ти так пішов з мого життя,
Що я не знала, чи зумію жити.
Тоді взяла я пензлі і картон,
Тоді розтерла на палітрі фарбу.
Я вибрала для тебе сірий фон,
Бо інше щось вигадувати марно...
Життя зітерло з пам'яти той час.
Отак здавалося. Але коли зустріла...
О, як життя обох побило нас!
Немає вже ані душі, ні тіла.
А можна б ще любити й не грішить.
А можна б трохи спробувати щастя.
Та той портрет залишився в душі
Пересторогою і відповіддю – нащо?