вірші

Космос тихо гуде, мов над вишнями білими хрущ.
Безіменна зоря, я у всесвіті ясно гуляю.
Та безжалісно, мов на шипшини колючої кущ,
Через відстань до тебе життя мене знову жбурляє.

Так, немовби в цю мить я без тебе з орбіти зірвусь.
Так, немовби без тебе я рай у пустелю зібгаю.
Я так холодно сяю, чому ж тоді зіркою звусь?
Я так холодно сяю – без тебе тепло пропадає.

Підніми свої очі, не бійся, тебе не спалю.
Метушня на Землі, я тебе з метушні вирізняю.
І дарую себе – хочеш мати у небі зорю?
В сірих буднях мелодію вічну з прадавнього раю...