вірші

Коріння вислизне з піску й у Псло впаде
Високе дерево, що тут росло віками.
У нього теж нікого і ніде
За кого б учепитися руками.

І стогін, наче звіра крик, без меж –
У мене теж, у мене теж, у мене теж...

І дерево свої утопить сни.
Гілля його дістане берег інший,
Щоб я могла холодної весни
На інший берег здуру перелізти.

Тебе догнати, щоб сказать: пробач...
Не плач, – сказав би ти. Не плач, не плач...

Крутий той берег. Там живуть щури.
Там їхні гнізда, як в будинку вікна.
Дивлюсь на берег інший із жури,
Що, наче звір, все точить, точить ікла.

Тобі кричу, як вікнам в тілі круч:
Не муч мене, не муч мене, не муч...