вірші

Колись ти будеш зверхньо говорить.
Ти вже собі здаєшся переможцем.
Можливо, так і є. Можливо. Хто б це
Перетворив у вічність одну мить
Чи навпаки – цей довгий-довгий вечір
Таки минув мені, неначе мить,
І я його хотіла розтягнути,
Продовжити для того, аби бути
Сама собою. Так, сама собою.
Отак я рятувалася з тобою,
Мій хлопчику. За вікнами вогні
Вже скоро ніч погасить. Завмирає
Потроху місто. Вже ось-ось засне.
Ти вже ідеш. Не залишай мене!
Настане завтра, а тебе немає!
Я наперед усе-усе вже знаю.
Так думала.Ти всі знання забрав.
Ні, не з собою, не собі. В цей вечір
Ти витрусив мене і спустошив,
Усе в мені наповнивши собою.
Це правда – повернув мені життя.
Та правда й те, що зветься це бідою,
А не любов'ю. Так. А я люблю,
Люблю безмежно, гірко і раптово.
Люблю, як вперше. Вперше, а не знову.
Назавтра все змішається. Зоря
В моїх очах блищатиме сльозою,
А потім раптом сяятиме світлом
Ясним до тебе – тепло і привітно,
І, відвернувшись, погашу печаль.
Як жаль мені, як жаль мені, як жаль,
Що ти цього в мені не зрозумієш...
У тебе все попереду. Ти мрієш
Про щастя справжнє. Будь щасливим! Будь!
Життя лиш починається. І суть
Речей глибинних ще собі відкриєш.
Ти ще навпроти. І твоє таксі
Завмерло за тобою нетерпляче.
Твоя спокійна посмішка юнача
Так гріє мені душу. Я стою
Й собі наказую: іди! Я йду, бо мушу.
А хочеться рвонутись
І вперше, і востаннє доторкнутись
До губ твоїх... Усе-усе мине.
Це гола правда на землі господній.
Мине. Мине. Але мені сьогодні
З цим треба жити. І, зібравши мужність,
На ранок я тобі всміхаюсь дружньо.
Прощай, мій хлопчику. Прощай, моя любове.
Назавжди залишившись в моїм слові,
В моєму серці. У моїй душі.
Грішити важко. Й важко не грішить.
Колись ти зрозумієш, скільки сили
Мені потрібно, щоб всміхатись мило,
Щоб ані сліз, ані тремтячих рук,
Щоб ані слів, ані нестерпних мук,
Щоб все було, ніби тебе нема.
Немов ніколи й не було. Ніколи.
...Це я на щастя створюю підкову
Й тобі дарую, рятувальник мій.
Візьми її на згадку. Володій!