вірші

Коли доба свого діждеться ранку,
І ранок в місті вимкне ліхтарі,
То зійде сонце. Я його коханка.
Бо сонце світить не лише мені.

І пройде день так швидко і раптово,
І місяць молоденький угорі
Мені укотре продиктує слово.
Але і місяць теж – не лиш мені.

І зорі дивляться благально, мов вигнанці,
І місто ледь видніється в імлі.
Мені ця ніч. Бо Всесвіту коханці,
Безмежний простір лиш мені, мені...

Безмежний простір – то не тільки небо.
Безмежний простір – вище від надій.
Безмежний простір – то думки про тебе.
І серце, де є місце лиш тобі.