вірші

Іще й поранена живу
Хай без любові, та в надії.
Іще зустріне той, хто світ
Мені збере, а не розколе.
Іще від горя і образ
Мене хтось справді відігріє.
Але від холоду твого –
Ніхто. Ніхто. Ніхто. Й ніколи.

Не треба кидати кісток,
Мов псу на прив’язі, далеко.
Не треба слів, завжди пустих,
Байдужих слів твого бездушшя.
Це все мине і я тоді
Лиш задихатимусь від спеки.
Твоя жорстокість мене вже
Не дожене і не задушить.

Це все мине, це все мине –
Молюся, прагну, заклинаю.
Хай пустка гола, мов пустеля –
Але так легше буде йти.
О, як повільно, як болюче
Це все минає – не минає.
О, як ти вишукано мучиш,
Як довго світ мій – ти. Лиш ти...