вірші

І знову матіола пахне терпко,
Зачувши мою стишену ходу.
Мій рай земний ще мусить стати пеклом –
Я, мов Геракл, розштовхую біду.

Ще зорі світять в сутінках квапливо,
Зоря вечірня прямо по ході.
Вона яскрава, як і всяке диво,
А інші зорі тьмяні і руді.

І я уся в полоні алегорій –
Очам твоїм пасує ця зоря.
В моїх очах, як в наслідках монголів,
Розкосий слід кохання догоряв.

Щоб загорітися для тебе і з тобою.
Як пахне матіолою в саду...
Я за тобою, наче за судьбою,
По світу полонянкою бреду.