вірші

І в ту хвилину, в ту хвилину,
Як руки в крила розвелись,
Злилися душі воєдино,
Де простір просто зветься вись.
Де вже немає перепадів,
Ніщо не тисне на серця,
Де кожен піднімався й падав
На зов коханого лиця.
Де все забуте, все байдуже,
Що буде потім, що було.
Злились в єдину наші душі,
Щоб їх у колапс не змело.
Ще рано, рано, зовсім рано,
Але розкрилася герань
На фоні всесвіту, мов рана,
Лише від погляду за грань.
І ми повернемося в дійсність,
Знов розділивши дві душі.
О, не спіши робить це дійство,
Ще мить єдину не спіши...
Трикольоровий ранок спину
Над нами вигнув, наче міст.
І знов сумний твій погляд синій,
І я вже суму знаю зміст.
Де ми були? Про що кричали?
Кого шукали без кінця?
Кого знаходили й втрачали
З лицем оманним й без лиця?
Чому так пізно, пізно, пізно?
І де ти був, де я була?
Там, де було так мало змісту,
Ти якось жив. І я жила...