вірші

І перед Диканькою квітнуть бузкові раї.
І жито так рано високе й колюче, мов жито.
І дощ не сховає за склом ані очі твої,
Ні згадку про тебе. Спитай мене: як тобі жити?

І я відповім: як в пустелі. Де змії й піски.
Де жодного паростка з надр, із глибин і до неба.
І дощ там піщаний. І вітер сухий і різкий.
І жоден верблюд не притягне ні звістки про тебе.

Але це також, це також, це також білий світ.
Хіба що бузок не запінює світ фіолетом.
І дощ цей несправжній. Звикаю уже стільки літ,
Щоб дюни піщані стрибали по світу балетом.

Та мокрий асфальт під автобус так стрімко біжить.
І дощ по автобуснім склу все періщить байдуже.
І ти в моїм серці назавжди залишишся жить.
І я тим щаслива. Живи. За живими не тужать.