вірші

«Ничего на земле нет длиннее, чем жизнь после нас»
Иосиф Бродский

... І нічого коротшого митей отих, що ми разом.
Поглинається вічністю ще нам відпущений час.
Кожного разу питаю, чи буде ще раз...
Кожного разу в чеканні наступного разу...

Аж захлинаються, аж ціпеніють сади
Білим по білому, крапля зеленого в білім...
Ще їм нічого не снилося і не боліло,
Ще їм не чулось: "Іди вже...". Не чулось: "Не йди!"

Кожен не хоче, але залишає свій сад.
Сад і людина... Він вічний, людина – не вічна...
Грається сад почуттями моїми , мов річчю...
Кожен лишає...Без права вернутись назад.

Знаю його вже осінні й зимовії сни.
Літнім безсонням із садом ділитись умію.
Але не вмію здійснити загадану мрію –
Сни розгадати у білім полоні весни...

Може, я встигну. Нічого коротшого ще
Світ не придумав, ніж миті оті, що ми разом.
Кожного разу в чеканні наступного разу
Білим по білому в краплі зеленого щем...