вірші

Дощ малював розмиті акварелі –
Я так не вміла – заздрила дощу.
Обплутана думками, наче хмелем,
Я всіх згадаю і усіх прощу.

Вогонь дарує біла-біла свічка.
І парафін вже руки покрива.
Я подумки заглянула у вічі
Усім, кого вже покрива трава.

А потім тим, хто ще збиває роси,
Кого зі мною ще єднає нить.
І серце тих і тих невпинно просить:
Простіть мені усе. За все простіть.