вірші

Чорні мачинки на білім снігу –
люди у січні.
Пальта, мов крила важкі на бігу –
чорні, як відчай.

А завірюха мете, не вщуха,
крутить снігами.
Ти поцілуєш – пектиме щока –
зимно між нами.

Білі бархани лежать на землі,
в коси сплелися.
І заніміли лиш болі малі,
більші ж – молися...

Милий мій, милий, усе проти нас
завжди у світі.
Тихо озвися єдиний хоч раз –
виростуть квіти.

Просто із снігу, з морозу, з біди,
із завірюхи.
Нині, негайно, - і не відведи
очі і руки.

Січень січе, а ще й міру втрача
зовсім ночами.
Милий мій, милий, невже це – прощай –
слово печалі?