вірші

Час спресувався в мить.
Холод – безвихідь в спину.
Як  же я буду жить
Після ції хвилини?
В тебе все просто ще,
В мене уже не просто.
Снігом впаду, дощем
Десь на безлюдний острів.
Завтра наступить гра –
Гратиму знов байдужість.
Холод – така пора.
Грудень – природа тужить.
Ще говори, не йди.
Ще говори, не бійся.
Хтось до ції пори
В мене у грудях бився.
Хтось замість серця. Знак.
Серце спинилось наче.
Все буде в тебе так.
Все буде так, юначе.
Руку мою візьми –
Просто зігріти – стиха.
О, я ції зими
Передчувала лихо.
Знаєш, воно вже є –
Мить – і погибель. Постріл.
Падаю. Все моє –
Руки, слова і острів.
Я обняла себе,
Мовби здавила крила.
Нащо вони? Небес
Нам не сягнути, милий...