вірші

Або цей вечір згине геть навік,
Або навік залишитися може.
Цей молодий і сильний чоловік
Не тільки тіло – душу розтривожив.

Забутися – і чорт його бери,
Усе буденне, сіре і безлике.
Можливо, все життя я йшла до гри,
До гри без правил з милим чоловіком.

До гри у божевілля, у красу,
У щось незвідане, ще досі невідоме.
Хоч раз не передбачити ясу
І дати волю тілу – хай судомить.

І серце, що не встигло долюбить,
Нехай пробачить – буде йому важко.
Нехай що буде – тисне чи болить,
А чи розірветься від сліз і мук, як пташка.

Це гра безумна, але варта свіч.
Це гра із програшем, що вже чекав на мене.
Та цей грудневий вечір і ця ніч
Засвітять очі кольором зеленим.

Назавтра. І надалі. Назавжди.
Я згадувати буду її з віком.
І знищую назавжди знак біди
З цим молодим зухвалим чоловіком...