вірші

А вранці – іній. Бо після дощу,
Тому і виглядало, наче диво.
І я з захмар'я в інеї спущусь,
І всі тоді побачать – я щаслива...
І ти побачиш – ти побачиш теж,
І зарахуєш це собі в скарбницю.
Біжу крізь іній – не наздоженеш,
Але наздоганяти, все ж, годиться...
Поміж деревами біжиш ти... Міражі?
Чи справжні, серцем бачені, картинки?
Не знаю. Тільки знаю: не чужі
З тобою ми. Але й не половинки
Одного цілого. Так само, як і я,
Самодостатній ти і незалежний.
Та до твоєї йде душа моя
Без страху, сумніву – іде беззастережно.
Поміж деревами, у інеї, біжу
Вслід за тобою – ти біжиш за мною.
Ти зупинися. Я тобі скажу:
Я так люблю тебе... Колись водою
Стече цей іній у весняні дні,
А, може, вітер струсить його долу...
Та то – колись. А нині ми одні
В цім лісі, в цім безмежжі замість дому.
Я так тебе люблю...І на щоці
Твоїй торкну солону краплю – іній...
Торкну губами – серце у руці.
Для тебе вийняла давно. Тримаю й нині...