вірші

Мій хлопчик Дощ

Монотонно, без шику й блиску
Я так любила дощ!
Все, як блискавка
Або цей вечір згине геть
На всіх перехрестях
Час спресувався в мить
Чому так пізно
Хоч би вже хоч щось відбулося
Не суди мене
Раптово зависаю на межі
Всьому на світі є своя причина
Візьми мене з собою
Щось є магічне у твоїх очах
В чашу з вогнем
Усі перепони – геть
Я знаю, це покарою за все
Ти чаєня безстрашне
Хлопчику з печальними очима
Ошелешена, спантеличена
Сирітство поета
Усе це нездоланне
Як жаль
Колись ти будеш зверхньо говорить
Не спиться
Я так боюсь
Не стійте поруч
Нічого мені не забудеться
Розхристана завірюха
Треба спинитися
Із неба дощ раптово
Коріння вислизне з піску
Ні слова про тебе
На самім піку творчих сил
Я можу і не знати
І нічого коротшого
Ти знаєш, чому я кажу
Якщо приходить щастя
Вибери зорю
Сьогодні я люблю тебе
Місяць перевернутим коромислом
У цьому світі
Я знаю, що цей дощ
Біла акація
Ангел торкнувся
Ви думаєте, що мені пробачать
Блукаючий, очищаючий
Якби так просто все було
Зима не хоче йти
Стояла – сестра стовпам
Іще й поранена живу
Такий туман
Усе, що дав
За кокетством сховаю біль
Любов ніколи не буває лихом
А вранці – іній
Писала щоденник
Відчула: розтопилася сніжинка
Це дуже боляче
Тут все тебе втомилося чекати
Лише б голос почути
Мені без тебе нічим дихать
Коли доба свого діждеться ранку
Ми знову відбулись
І перед Диканькою

Куди подівся давній твій портрет
Спогади сипляться
Стояла я і слухала весну
Без тебе навіть сонце не встає
Ніби життя не стало
Ні про що шкодувати не треба
Ну ось і все
Ждала тебе
Чекаю тебе так
Я ніколи не чула музики
Брунатно-жовті лугові дзвіночки
Туман, туман в очах
І тиснуть скрізь обов’язки
Вже вкотре забуваю
Немає ні мене, ані тебе
Не говорю тобі
Я виберу двері
І в ту хвилину
І знову матіола
А ти не пий вина
Чорні мачинки
Все одно уже птахи весну
Все іде, як належить
Тих днів ніхто не зможе повернуть
Знову дощу насолода
Коли ще сонце
Уже все сказано
Не так усе
Як безнадійно
Цей світ – чоловічий світ
Дощ малював
Осінній ліс
Життя смішне
Солодка крапля
Тіні від двох облич
Колись спитають
Чомусь не радує весна
Це знову сум
Ясне обличчя
Космос тихо гуде
Вікно навпроти
Душа жила
Мороз по шкірі
Усе ти забудеш
Замки забули власні коди
Дощ зустріла
Після очищення вогнем
Ми книгу ще напишемо
Пора похмура
Вода тече
Я вже не знаю
Я розумію
В калейдоскопі
Сніги упали
Я зовсім і не думаю про Вас
Коли прийшли веселі заметілі
Мого натхнення рицар молодий
Так безтурботно
О, як іде!
Нарешті, дощ
Сніги розтопить дощ
Рано, мій хлопчику
Ти надто на мене схожий