вірші

Зустрілися. Очі – вниз.
Косуля ховає рану.
Цей сніг на душі завис.
Ваш голос – і вже розтанув.

Щось легко, мов серпантин
На святі, обів’є шию.
А далі не можна – тин.
Я тіло об погляд грію.

Назавжди оця межа –
Слова – то єдина близькість.
Розвію по вітру жар
З долонь, мов недобру звістку.

Іконою на стіні,
Святим і жаданим ликом
Ви з’явитесь ще мені
У світі, як біль, великім.

Зустрінемось. Я скажу:
Пробачте, це просто вірші.
Що зводить для них межу?
Вони, аніж ми, вільніші...