вірші

Збігла кава ранкова.
Заварюю ще один раз.
Поспішай, поспішай –
Треба бігти. Я знов не встигаю.
...Я подумала раптом,
Коли б то мене, як я – Вас?
Що б відчула тоді я? Не знаю.
Я справді не знаю.
Знаю, що я відчую,
Як прийдуть шалені дощі.
Знаю, як і коли
Моє серце на мить завмирає.
Знаю, рідко влітають
У душу травневі хрущі...
Але так щоб любили...
Не знаю. Я справді не знаю.
Можна ритись в уяві
І щось збудувати в собі.
Та немає часу – треба бігти –
В дорогу, в дорогу...
Але чашечку кави – в інерції –
Встигну й наллю.
І навіщось іще одну.
Бог його знає, для кого...