вірші

Завжди й в усьому – й стримана була,
Й тоді, як почуттям не мала спину,
Я, озираючись, писала і жила, –
Я знала, що хтось дивиться з-за спини.
Життя і творчість – все із заборон.
Хто цензори? Та тьмуща-тьма народу!
А я людина. Справжня. Я не клон.
Тому що справжня, я люблю свободу!
Себе ламала на шматки прута,
А зараз хочу склеїти докупи.
Мене задумав Бог, а я ж не та –
Поламана від шиї і до дупи.
В рядках завжди не те, що ставлю між.
А те, що між рядків, читати важко.
І плаче вірш: ізнов мене не ріж!
І суть кудись випурхує, мов пташка.
Мені набридло. Перейшла межу.
Я заборони хоч тепер відкину.
Все, що я хочу, все Вам і скажу –
Нехай хоч світ весь дивиться з-за спини.
Ви вільні теж подумати будь-що.
Ви вільні, відвернувшись, осудити.
Не хочу Щось перетворить в Ніщо!
Я Вас люблю! Нарешті. Легше жити.