вірші

Я страчувала ніч. О, так, від слова страта.
Була до всього звична різдвяна самота.
Сміялась біла ніч. Шалено, істерично.
Чекай тепер розплати – до мене доліта.
Чому я так робила? Не знаю. Це – безсоння.
Безсоння – справжній вбивця. А я така свята...
Я з криги собі серце захоплено різьбила.
Таке, якому дуже пасує самота.
Я страчувала ніч і так чекала ранку...
Ще ж буде друга ночі – вважають, Час Бика.
До неї не засну – засну аж на світанку.
Але сиджу й мене ніщо не вимика.
Так біло за вікном і ще немає сліду,
Ще жодного слідочка немає на снігу.
Кудись та приведе цю віхолу libido –
В метафізичнім сенсі все скручує в дугу.
А в мене тепло тут. І я не хочу страти.
Поспати б зараз краще, згорнувшись, мов щеня.
Не знаю, чого варта, але ж хоч сну я варта –
Я всі в кімнаті кнопки вже тисну навмання.
Зображення зникають і змінюються звуки.
А кнопки sos немає – немає і в LD.
Беру папір і ручку уже з відчаю в руки –
І страчую цю ніч. А що робить, скажіть?
А віхола таке до ранку намете ще!
Але проснуся – все розгорнуть двірники.
Я стерегтиму сніг. Себе знайшла, нарешті!
Я хоч комусь потрібна у ніч оцю таки.