вірші

Я подумала знову, що доля моя не така.
Що не схожа на щастя, і зовсім не схожа на мрію.
Але падають хмари в розплющені очі ставка.
І, не знати чому, але очі цвітуть і радіють.

І змінилося все навкруги – у природі, в мені.
І цей розчин колоїдний зветься життям невідомим.
І, як соки кудись рвуться ще в молодому вині,
Так я прагнула досі дороги додому. Додому...