вірші

Вогонь облизував потроху мокрі дрова,
Багато розгорався біля ніг.
Із пасовища побрели корови,
А ми з вогнем лишились віч-на-віч.

Він став веселим, він говорить знову,
Немов зустрів уперше слухача.
Холодна північ чула цю розмову,
Улігшись тихо на моїх плечах.

Все далі в темряву з вогнем веселим входжу,
Все далі й далі входжу в самоту.
Даремно я розмовою тривожу
Вже Вашу тінь, що зникла на мосту.

Але вогню все краще, просторіше,
Вже берег річки схожий на вогонь.
І явір край села напише вірша
Від погляду печального мого.

І в цьому лісі, мов у темних сінях
В покинутій садибі у саду,
Стрибатимуть сполохано дві тіні,
Розводячи в німі кутки біду.