вірші

В цім почутті таки немає краю –
Занадто світле, аби мати край.
Я почуваюсь, мов зірки збираю.
І кожній: ще світи, ще не згорай.

В цім почутті щось вище й демонічне –
В руках тримаю космос – саме так!
Я Вас любитиму, напевне, й через вічність –
Я вистраждала все це – долі знак.

І ось тепер розкуто, без принуки,
Крізь відстань, мабуть, у мільярди літ,
Я покладу Вогонь у Ваші руки –
І полум’я підніметься в політ.

Вогню немає заборон. Все – можна!
Я кидаю Вогонь в Огонь – ловіть!
Це почуття і щастя – вже тотожність.
Хай навіть ненадовго. Хай на мить...