вірші

«Ангел мой, ты видишь ли меня?..»
Федор Тютчев

Узимку вечір ранній.
Був теплий день, та блики
На сніг і на фасад
Вже сонце не кладе.
Мій Ангеле, печаль,
Хоч світла, та велика –
Від неї неможливо
Сховатися ніде.

З роками ми усі
Стаємо тільки зліші,
Скупі на почуття,
І рідше сміємось.
Але не Ви і я –
Я знаю, що ми інші.
Я бачу, що ми інші,
Аніж усі і хтось.

Це дивно, але правда –
Ніхто так не тривожив,
Ніхто отак мені
Не розривав душі.
Це схоже на судьбу,
І на нещастя схоже.
Але й на щастя схоже,
Зависле на межі.

При цьому усьому
Мені і легко, й світло.
А що печаль велика –
Так треба. Це мине.
Дивуюся собі,
Й не можу не радіти.
Не знаю, Ангел мій,
Ви бачите мене?

В цім світлі неземному
Нема нічого злого.
Ні помислів, ні дій –
Ніхто не прокляне.
Це ДАР Вам – от і все –
Я не беру чужого.
Але, о, Ангел мій,
Ви чуєте мене?