вірші

Цього просто не може бути –
У розливі сіреньких днів
Мені випала радість – чути
Голос той, що мене зігрів.

Осипається небо дрібно –
Мов не дощ, а земля вогка.
Як чекала я Вас, мій рідний –
Я одна на Землі така.

Я сказала б: люблю! Та де там
Передати в словах зорю
Просто жінці – нехай поету –
Як люблю я Вас! Як люблю!

І таке мовчазне це щастя,
Що забулися всі слова.
А в цім грудні, у квітні наче,
Зеленіє рясна трава.

Зеленіє, сміється, пестить,
На сто літ мене молодить.
Може, просто сказати чесно –
Лиш тепер починаю жить?