вірші

Тремтіло тіло, наче павутина
На протязі. Це був той самий стан!
Це стан, коли смієшся, мов дитина,
Коли синців немає ще і ран,
Коли чудесно все (о, як чудесно!),
І ще від страху не холоне кров, –
Ну, здрастуй, почуття моє воскресле,
Банальне, наче рима. Ти – любов!
Прийшла до мене, знову повернула
Красу життя і внутрішню красу.
Не хочу озиратися в минуле –
Теперішнє, мов квітку, пронесу.
Таку святу й таку безмежно грішну,
Ні з чим не порівнять мені її...
Вуста торкаються, мов дві достиглі вишні,
Що світяться у білому вині...