вірші

Така хурделиця, що жах,
І сніг блищить, мов позолота,
Мов лезо точене ножа,
Мов свіжа дошка ешафота.

Така хурделиця мете,
У дикій пристрасті вальсує,
Все зв’яже, все переплете –
Невимушено, щиро, всує.

І в цю хурделицю, в цей жах
Чомусь я Вам відкрила очі
На те, що в серці, й що я хочу,
І не сказала, де межа.

Хурделиця, відсутність меж,
Чи моє серце так злякало?
А я подумала, Ви теж
В житті не любите лекала...