вірші

Так багато справ незакінчених,
Так багато зробити треба.
Дай пожити удосталь, вічносте,
А тоді вже бери на небо.

Я сурово, мов схимник, житиму.
Власне, так я й тепер живу.
Степового діждуся квіту я,
Й обійму степову траву.

Звідси сили мої і витоки
Всіх життєвих моїх джерел.
Квіточок нерозквітлих пиптики,
Щоби квітнуть, душа збере.

Дуже важко, але хитаючись,
Встану я і продовжу шлях.
Вже словами не виплітаючи
Ні розгубленість, ані жах

Перед людом і перед вічністю,
Що так жадібно люд прийма.
Вічність славиться іронічністю.
І цинічнішої нема.