вірші

Струною скрипки не заговорю.
Нічним сичем ніколи не заплачу.
Зустріну Вас, як вранішню зорю, –
Що світить, знаю, але я не бачу.

Це десь там глибоко, всередині себе
Сичем завию й скрипкою заплачу.
Кудись угору, вище від небес...
Та Вам цього і не потрібно бачить.

Я сильна, дуже сильна і тому
Я зовсім вільна, хай хоч і за ґрати...
Я б слабкість Вам відкрила одному.
Але й цього Вам не потрібно знати.