вірші

Спочатку час очам, тоді – словам.
Як в спеку із джерельця зачерпнути.
О, як хотіла б я сказати Вам
Слова, які сама бажала б чути!
Сніжинки у прочинене вікно
Летять безстрашно й тануть на обличчі.
Я хочу два життя вмістить в одно –
В одному з них собі мене покличте.
За те, що знаю Вас давно-давно.
За те, що Вас впізнала на планеті.
За те, що розігралося вино,
Що замість крові в жилах у поетів.
За те, що я щемливо, мов дитя,
Дивлюсь услід Вам і не знаю сліду.
За те, що світ не має каяття
Ані за радощі мої, ані за біди.
За те, що ніч приходить без жалю
І грає мені музику на горні.
І що моє довірливе “люблю”
Навік застряло глибоко у горлі.
За те, що все – просте і непросте –
Колись стає маленьким і забутим.
О, як я хочу Вам сказати те,
Що так самій хотілося б почути...