вірші

Що маєш за щастя? Спокійне і тихе буття,
Не надто яскраве – розмите, немовби в тумані.
Так щедро сміється моє ще безпечне дитя,
Пірнувши у піну рожеву, як в море, у ванні.

Недавно за вікнами цвів, наче в казці, каштан.
Минув лише день (так здається!) – плоди опадають.
І небо дзвенить так прозоро, мов чистий кришталь.
Де вечір, де ранок, де ніч, і коли це світає?

Нічого яскравого – в буднях і щастя, і суть.
Як пахне долівка, я чую півсотні вже років.
Кого виглядала – і досі до мене не йдуть.
Зависли на ноті ілюзій, з дитинства високій.

Он ворон кричить – просто так. І немає дощу.
І просто знічев'я гілля оббиває акацій.
І я своє щастя в собі, наче гілку, зрощу.
І висаджу десь на одній з найбуденніших станцій...