вірші

Ревла, як дитина.
Бо знову немає дзвінка,
Якого чекала у свято –
Найбільшого свята.
З усім розминулась –
То я невезуча така,
Що вже і не знаю –
Ну як невезучість цю зняти?

Немов поробив хтось –
Не там, не із тим, не тоді
Завжди опиняюсь
І знов маю щастя страждати.
Я свят не люблю –
Подзвонили б – я стала б радіть
І, може, б сто літ пам’ятала іще оцю дату.

Навіщо ці мрії?
Бо знову не з тими й не там,
Де мала би бути,
Із ким мені малося б бути.
А Ви – Ви мій біль.
Але й болю цього не віддам –
Бо має ж хтось бути,
Кого неможливо забути.