вірші

Ранній ранок. Холодна кава.
Аркуш білий , як ніч, пустий.
Ніч повільно іде, мов пава.
Я прошу її: відпусти.

Відпусти мене в день прийдешній –
В нім розрада – турбот рядок.
Відпусти мене, ноче, врешті,
Від моїх нелегких думок.

Сотні вікон навпроти темні,
Загораються десь по два.
Відбувається щось таємне
У душі, де живуть слова.

Там давно вже забуті фрази
Переплутали все підряд.
Я кажу їм усім відразу,
Що вже знаю, хто адресат.

Фразам пхатися так не треба,
Я скажу йому лиш одне:
Ви для мене – найвище небо.
І туди підняли мене...