вірші

Погляд випадковий і – сніжинки!
Дрібно-дрібно, наче дощ, на склі.
Мов живі, малесенькі маржинки
Зграйками гуляють у імлі

Вперше за цю осінь. Я закрила
Книгу, що прочитана якраз.
Я сиділа втомлена й безкрила –
Так буває з відчаю щораз.

Страх мене скував, неначе кригу.
Жах, точніше. Я глуха й німа.
Лиш думки хаосно, наче дзиґа,
Плутаю-мережу я сама.

Тіло неслухняне, наче тісто.
Де ж той оптимізм узяти, де?
Добре, що хоч сніг тепер над містом,
Хай дрібненький, але біло йде...