вірші

Подивіться на останній сніг,
На його прощальну хаотичність,
На його дорогу в тиху вічність,
На його замерзле синє “ні!” –
Подивіться – й подзвоніть мені.

Гляньте хоч на щось отак, як я –
Не могла ж я зовсім помилиться!
Я не розуміюся на лицях?
Може, й так, але душа моя
Зразу Вас впізнала – Ви – це я.

Зустрічаєм “не своїх” людей –
Мить – і нарікаємо “своїми”.
А за що? За посмішку, за ім’я?
Помиляємось. А “наші” люди де?
Зустрічають “не своїх” людей...