вірші

Перепрошую Вас за свої безупинні слова,
Все, що з серця ішло і здавалося Вам недолугим.
Я з самотности дикої прагла Вас мати за друга,
Так, як прагне вологи в засуху безсила трава.

Сніг летить, наче дим, наче попіл, летить із небес.
Я давно вже доросла поводитись так, як дитина.
Але голосом Вашим наповнена кожна клітина,
І він рве мені душу, немовби сумний полонез.

Перепрошую Вас за ілюзій завислий туман.
І за те, що дозволила щирість в співавтори взяти.
І за те, що безстрашно іду, наче воїн, на страту,
І за те, що я завжди в полоні невинних оман.

Недолугі слова не повинні були Вас смішить.
Я забула, що це у обох мало б трохи співпасти.
Ці слова – це не виклик. Це навіть не прагнення щастя.
Просто крик. Просто клекіт. Це просто вулкан із душі.