вірші

Паперу стосики не кидаю в куток
І не виношую у муках кожне слово.
Простіше і складніше все: ковток
Повітря і...Рука літає знову.
Не все встигає записать рука.
Думки юрмляться, мов до м’яса звірі.
Мелодія – протяжна чи швидка –
Перекриває світ – і їй я вірю.
Усе довкіл гойдається у такт,
У такт гойдаються і постаті, й обличчя.
Рука літає. Знаю: буде так,
Як їй підкаже щастя ачи відчай.
Бувають хащі – не перебреду.
Буває радість – навіть важко дихать.
Буває, виколисуєш біду.
Буває, що я вигадаю втіху.
Відсутність телефонного дзвінка
Надовго може змусить оніміти.
А щоб з’явилась книга отака,
Виходить, що достатньо в грудні квітів.
Буває навпаки – букет стоїть –
Хіба красою душу розтривожить.
А зараз так – іздалеку – дзвінок –
І я цю книгу не писать не можу.
Існує в серці неосяжна нить –
Її щось дивне змушує тремтіти.
І через те – хоч іноді – дзвоніть.
І – через сотні літ – даруйте квіти.