вірші

Натиснуть спогади і враз зів’яне тіло.
Так холодно...Для мене Вас нема.
Стіною смутку, снігу, заметілі
Озветься у душі моїй зима.

І витиме, як я не можу вголос.
І віру, і надію замете.
О, коли б Ваш – хоча б дротами – голос, –
Я, може б, якось подолала те,

Що є таким високим, нездоланним,
Що там десь високо снує свою печаль.
Я голос Ваш притиснула б до рани
І припинила б ґвалтувати даль,

Аби вона хоч щось подарувала,
І Вас мені у сон хоч привела...
Летить снігів бездушне покривало,
Як символ відчаю. Але нітрохи – зла...