вірші

На сніжинки дивлюся прозорі,
І на віхоли дивний політ.
Так літають у всесвіті зорі,
Невідомо вже скільки і літ.

В цих сніжинках стрункі візерунки,
Мов малесенькі криги крихти.
Ну чому неможливо стосунки –
Добрі й дружні – навік зберегти?

Хаотичність в природі – омана.
Хаотичні стосунки людей.
І на зміну бурхливим романам –
Щонайменше – відраза іде.

Це відчув у житті своїм кожний.
Ось – кохання, а ось – вороги.
Ніби й справді інакше не можна
На життя намотати круги.

Я безмежно сьогодні дивуюсь
Ледь знайомі – рідніші були.
Познайомились – і відвернулись,
Уникаючи, мов сатани.

Що лякає нас, що відвертає?
В чім проблема – зробити дзвінок?
А як легко сніжинки літають,
Мов назустріч прискорюють крок.