вірші

Мої губи Вас не пам’ятають.
Мої пальці Вас не пам’ятають.
Моє тіло Вас не пам’ятає.
Вас пам’ятає моє серце
Вас пам’ятає моя душа.
Вас пам’ятає моя свідомість.
І я не знаю, що забуває швидше.
Що забувається швидше –
Доторк чи світло?
Що обпікає більше –
Доторк Вогню
Чи сонячних променів?
Що нас рухає вперед –
Вітер у спину,
Чи бажання вхопити
Сонячний промінь?
Що змушує серце
Тріпотіти швидше –
Можливість мати
Чи неможливість мати?
Чи можливість не мати?
Який доторк обпікає більше –
Поруч чи на відстані?
Реальний чи віртуальний?
Я нічого цього ще не знаю.
Вітер не штовхав мене в спину.
Сонячний промінь
Не тягнув за собою.
Ні реального, ні віртуального доторку
Я не прагнула.
Я йшла на голос.
Я закохалася в голос.
Я закохалася
В мелодію Вашого голосу.
Я закохалася в музику.
А музику забути неможливо.
Губи, пальці, тіло,
Серце, душа, свідомість –
Все пам’ятає мелодію.
Саме вона й переслідує.
Саме вона і звучить в мені.
В мені, поруч зі мною,
В просторі, в часі, в космосі...