вірші

Мовчить природа. Тихо. Дуже тихо.
Сніжинки лише б’ються об вітраж.
Вночі писати легко. Легко дихать.
Ця ніч безмовна, наче царський страж.

Я хочу Вам подарувати тишу –
Нехай Ваш спокій тиша береже.
Щоб Ви із снів моїх уже не вийшли,
Бо я не проводжатиму уже.

Малюю Ваш портрет на аркуш скраю,
Де вірш пишу і вічності, і Вам.
Я просто співрозмовника шукаю,
Щоб дати волю здушеним словам.

Отим словам, яких не скажеш всує –
Їх шепотом лиш можна говорить.
Як добре, що я ще в собі несу їх –
Я Вам їх подарую через мить.

Поставлю в вірш. Закреслю. Поміняю
На інші, що є звичні і прості.
Але для Вас я слів простих не маю.
Ви непрості впустіть. Як дар впустіть...