вірші

Морозний вечір і морозна ніч.
І місяця лишається лиш серпик.
“Поклич мене”, – співає хтось. Поклич...
Та не проникливо. Не так, щоб руки терпли.

Все вимкну, але тишу увімкну.
І буду думати про суще вже при тиші.
Нікому ні за що не дорікну.
Живу, як вмію, прожила, як вийшло.

У мене добре все. І через те
Марнотами не прогнівлю я Бога.
Все таке миле, звичне і просте –
Робота – дім... Одна і та дорога.

Складаючи пасьянси із зірок,
Я вигадаю все, що хочу мати.
А те, що так потрібний Ваш дзвінок...
...Мене ніхто не мусить рятувати.