вірші

Між люду так тісно! Ні бігти, ні йти, ні літать.
Лише, мов болото, допоки не висхнеш, – стояти.
І сумно дивитись на те, як літають літа,
А як повертаються, то щоб і інші забрати.

Так тісно у місті! На хуторі, в лісі, в селі...
Так тісно у небі, в землі, в океані так тісно...
І всесвіт, мов невід, в якому рибинки малі –
Усе, що існує. А я не у всесвіті – в місті.

А я у тім місті, де дихати нічим, і я
Дивлюся на зорі, яким хоча б трішки інакше.
І раптом я чую, як пісня глибинна моя
Кудись виривається. Вище, ніж в небо. Назавше.

І спокій приходить – розбещений чесаний кіт.
Лягає у ноги і зводить у душу очиці.
І я так сумирно, з висот відлетілих вже літ,
Дивлюсь йому в очі. І я засинаю. І сниться...