вірші

«Я не помню тебя отдельно
от любви. Равенства знак.»
Марина Цвєтаєва

Коли забуду голос і обличчя,
І очі, в яких легко потонути,
І стан байдужости, а значить, мій і звичний,
Вже я собі зумію повернути,
Коли вже не згадаю, як зустріла,
І не змалюю профіль і анфас,
Коли не знатиму, навіщо мені крила,
Я знатиму, чому зустріла Вас.
Чому зірки рвонулися угору
І склалися у зоряний потік,
І в хащу серця, наче в темінь бору,
Ввійшов спокійний світлий чоловік...
Яке тепло в очах його світилось!
Яка весна тремтіла на губах!
Мені здавалося, що це мені наснилось,
Або примерехтілось на вітрах.
І раптом, ототожнившись з коханням,
Сказавши до минулого: прости, –
Пірнаю з головою у рівняння,
Яке лиш Вам під силу довести.