вірші

Хіба життя – така струнка вже гра,
Де визначальні правила одвічні?
Де все розписано, що можна, й що пора,
І хтось з хронометром твої секунди лічить?

Де свій нокаут є і свій фальстарт,
Де ти живеш, мов яблучко в прицілі,
Де мусить бути те, що на парад,
А головні призи – єдині цілі?

Хіба усі ми діти, щоб кричать:
Не можна – все! Не пхни в розетку пальці!
Де треба дозволу на те, щоб щось почать,
І струнко все, що слід робити вранці?

Де мусиш чітко знати, що і як,
Кого ти можеш, кого – ні – любити?
Куди пливти – те визначить маяк –
Усе хтось визначить. Хіба так можна жити?